Коли врахувати ці обертони, ідеологічний компонент і боротьба за «мирний» атом видаються не такими вже й однозначними. Такими є насамперед висловлю- вання пророцтво про третю світову війну партію, Леніна, про велике майбутнє «мирного атома», гуманізм, наприклад: «Мирний атом! Техногенна небезпека асоціювалась насамперед з атомним вибухом. Наречена Максима, Катерина Золотаренко, доводиться йому насамперед однодумцем, помічником. Це ми з тобою, це Ярмола, це старий слюсар арсенальський Золотаренко, це академік Шульга, це вартовий у нашому інституті Німченко, це дівчисько Галка Сомко, і з нами всіма він, очі якого дивляться на нас з портретів у всіх службових і приватних приміщеннях. Між іншим, у нашому літературознавстві ще недостатньо опрацьовано проблему інтертекстуальності, зокрема той випадок, коли джерелом натх- нення для відомого митця стають твори менш відомих авторів. Ху- дожній світ першого розділу твору має ознаки міфологічного часопростору: виразна морально-етична поляризація дійових осіб і явищ, взаємопроник- нення минулого і сучасного у мареннях персонажа, віщі сни, персоніфікація пейзажів. Най- цікавіше, що внутрішнє мовлення Сталіна тяжіє до першого полюсу: «Наука працювала в ім’я великої мети. Втім, у романах М.Могилянського та М.Івченка герої-науковці відповідають типові кабінетного вченого лише в сенсі розриву між умоглядними, хай і бажаними, схемами та реальним життям, пророцтво про третю світову війну а способом життя тяжіють до науковця-просвіт- ника чи службовця, як-от у пізнішій українській Мессінг про війну в Українізі радянського періоду
У селян, роди- чів, студентів, гайдамак, загалом серед простолюду герой В.Шевчука завжди знаходить теплий прийом і взаєморозуміння, тимчасом як герой М.Івченка щоразу наштовхується на скляну стіну відчуження зі співрозмовниками, не- залежно від їхнього соціального стану. Не згадано постаті, які могли б привнести дисонанс: скажімо, серед класиків науки нема З. На думку В.Зубань, пророцтво про третю світову війну роман В.Петрова «Аліна й Костомаров» містить оз- наки біографічного і любовного жанру, які при ближчому огляді виявляються побічними прикметами ширшої жанрової матриці – інтелектуального рома- ну, що в українській прозі 20-х рр. «Місто» фрагментами чи, краще сказати, уламками слів, які у А.Малишка свідчать про дегуманізацію. Не можна сказати, що офіційні кола шведської столиці вдоволені цим, але вони змушені зважати на громадську дум- ку. Незважаючи на родові ознаки соцреалізму: обов’язкова постать мудро- го наставника (секретаря ЦК Пронченка), народництво (хоч глибоке, художнє, пластичне), упереджене ставлення до Заходу, тенденційність, примат грома- дянськості, що межує з кітчем, П.Загребельний талановито порушував низ- ку загальнолюдських, пророцтво про третю світову війну всесвітньо-історичних проблем
Спадок соцреалізму позначився на таких рисах персонажа, як близькість до простого народу, громадська активність, на вВольф Мессінг про 3 світову війнувадженні образів мудро- го наставника-комуніста, шпигуна-зрадника, ворога народу, на порушенні історико-революційної теми у більшовицькому ракурсі. Н.Рибака зараховують до видатних представників соцреалізму в українській літературі. Чомусь мені стало зовсім байдуже до цього поліпшення. З цього погляду, українська проза досі багата на не- розроблені поклади. ХХ ст. Неабияке значення, з нашого погляду, мають принципи, згідно з якими письменник моделює об- раз ученого. Зв’язок з «живим життям», з нашого погляду, мусить бути менш прямолінійним, без очікування негайних результатів, більш витончений, діалектичний. У художньому світі епопеї українського радянського пророцтво про третю світову війнузаїка Н.Рибака життя не може не бути боротьбою. О.Сизоненко. У першу чергу науковець мусив бути громадянином. Ніби згідно з відомими словами Й.В.Гете, А.Малишко вибудував композицію «Ан- титези» на контрасті сухої теорії і вічнозеленого древа життя. У статті «Люблю нашу молоду літературу» А.Малишко підтримав М.Вінграновського та І.Драча, поетів-шістдесятників, яких звинувачували у формалізмі. А.Малишко пішов ще далі: контраст, антитеза какофонії та евфонії го- ворить про «розщеплення» мови, що може призвести до занепаду красного письменства. Людство в тій реальності, яку описують автори і яка близька до їхньої «сучас- ності», не готове до таких винаходів, перш за все, морально не готове. Це ж прекрасно. І нашим вченим дано все, щоб примусити енергію розщепленого атомного ядра служити мирній праці