Масштабність мислення автора впливає на характеротворення, Вольф Мессінг про 3 світову війнуйма- ючи думки і вчинки персонажів відповідальністю і небуденним смислом, міфологізує і гуманізує часопростір, і тоді над хатиною сторожа у Причорно- мор’ї пролітають африканські фламінго, висохле дно степового озера – ніби атомним вогнем переплавлена земля, а голова колгоспу, повертаючись з на- ради, бачить вершечки хмар над обрієм, які «стояли, як далекі Карпати його фронтові» («Кресафт»). Космонавт і письменник розмовляють в літаку, котрий вночі летить над безоднею океану, ніби над первісним хаосом, у зоряному небі, яким так любив милуватися полеглий у боях Шамрай. Він надає пріоритет духовному пізнанню, пророцтво про третю світову війну хоча не зовсім зрозуміло, яким чином воно здійснюватиметься і в яких взаємовідносинах перебуватиме з так званою аналітичною наукою. Він здатен на самокритику, вміє глянути на себе чужими очима. Мабуть, причину цього факту треба шукати в особливостях худож- нього мислення О.Гончара, у лірико-романтичному світовідчуванні, у масштаб- ному і комплексному баченні проблем, де інтелектуал почувається часткою люд- ства, а світ науки цікавить письменника лише у зв’язку з життям духу взагалі
Коли врахувати ці обертони, ідеологічний компонент і боротьба за «мирний» атом видаються не такими вже й однозначними. Такими є насамперед висловлю- вання про партію, Леніна, про велике майбутнє «мирного атома», гуманізм, наприклад: «Мирний атом! Техногенна небезпека асоціювалась насамперед з атомним вибухом. Наречена Максима, Катерина Золотаренко, доводиться йому насамперед однодумцем, пророцтво про третю світову війну помічником. Це ми з тобою, https://usbtp.fr це Ярмола, це старий слюсар арсенальський Золотаренко, це академік Шульга, це вартовий у нашому інституті Німченко, це дівчисько Галка Сомко, і з нами всіма він, пророцтво про третю світову війну очі якого дивляться на нас з портретів у всіх службових і приватних приміщеннях. Між іншим, у нашому літературознавстві ще недостатньо опрацьовано пророцтво про третю світову війнублему інтертекстуальності, зокрема той випадок, коли джерелом натх- нення для відомого митця стають твори менш відомих авторів. Ху- дожній світ першого розділу твору має ознаки міфологічного часопростору: виразна морально-етична поляризація дійових осіб і явищ, взаємопроник- нення минулого і сучасного у мареннях персонажа, віщі сни, персоніфікація пейзажів. Най- цікавіше, що внутрішнє мовлення Сталіна тяжіє до першого полюсу: «Наука працювала в ім’я великої мети. Втім, у романах М.Могилянського та М.Івченка герої-науковці відповідають типові кабінетного вченого лише в сенсі розриву між умоглядними, хай і бажаними, схемами та реальним життям, а способом життя тяжіють до науковця-просвіт- ника чи службовця, як-от у пізнішій українській Мессінг про війну в Українізі радянського періоду
І ось один із школярів, глянувши на світ очима старого, раптом позбувається любо- ві-пристрасті, дії лібідо, усвідомивши відносність власних ціннісних ко- ординат. З подачі М.Ковалинського Г.Сковорода виглядає більшим містиком (містичні переживання, передчут- тя, віщі сни, двійництво), ніж у власних творах. 90. Данильченко І.Є. Трансформація життєвої правди в художню у творах україн- ських художніх біографій. Тільки різ- ниця полягає в тому, що пригоди закоханих, які прагнуть знову зустрітися, – це другорядна зовнішня канва у цих творах О.Бердника і щасливого поєднан- ня коханців у фіналі не відбувається. Скажімо, романтики були погано обізнані з філософією Сковороди (це видно з відповіді М.Костома- рова В.Крестовському, з повісті Т.Шевченка «Близнюки», де автор приписує славетному старчику зацікавлення астрологією), тому витворили, з огляду на легенди і спогади, образ народного вчителя, дивакуватого мораліста-про- повідника; для позитивістів архаїчна мова і релігійний зміст діалогів цього письменника ХVІІІ ст. зробились уже глибоко чужими, зате приваблював демократизм його натури; марксисти не сприймали соціальний конформізм провідних філософських настанов Г.Сковороди; частині модерністів могла не сподобатись його байдужість до сучасної європейської літератури; ірраці- оналістам – подекуди спосіб мислення, виплеканий природничими і точними науками XVII – XVIII ст.; постмодерністам – моральний ригоризм. Таке вирішення художнього конфлікту властиве і повісті М.Івченка «Напоєні дні»